Це другий сезон "Мейсею" і з часів першого - нічого особливо не змінилось. Бейсболу все ще найбільше в опенінгу, з Мейсеєм все ще щось трапляється, а налагодженню особистого життя присвячена значна (більша) частина аніме.
Музична павза.
Опенінги та ендінги - десять з десяти.
А ще я знайшла кліп по першому ендінгу. Я всьо. Мій міміміметр зламався.
Сюжет.
Тооож, "Мікс". Більш ніж половина хронометражу аніме намагається переконати нас, що воно є ромкомом. І ні, я не перебільшую. Навіть кумедні сценки є, а не тільки словесні жарти.
Припадки фансервісу також трапляються. Правда їх коментують менше аніж у першому сезоні. Просто тримайте хвилинку фансервісу і побігли далі сюжетом.
Взагалі, на початку аніме багато чогось поблизу-бейсбольного. Новий, несподіваний, член команди там. Ще його проблема кумедно розв'язалась. Силами міні-антагоніста першого сезону.
З'являється новий персонаж і в сім'ї братів Тачібана. Загадковий чувак з першого сезону виявляється барабанний дріб Чуваком З Амнезією! Якщо ви скажете, що це банально, я скажу, що манґака 1951 року народження. Він просто суперстар.
А, так, ви ж запам'ятали, що це ромком? Бо натяки на майбутні стосунки Отомі та То-чяна стають все менш натяками й все більше об'єктивним фактом.
Про бейсбол. Він тут є. Се вже перемога. Правда, за перші серій чотирнадцять, найважливіший матч, це матч Мейсея з самим собою. Але ж це норм, для аніме про бейсбол?
Ще Отомі кілька раз невдало жартує. Що очевидно більш важливо аніж якийсь-то там бейсбол.
О! Я згадала важливе про бейсбол! З'ясувалося, що від дурня-сталкера може бути користь! Він, схоже, в татка пішов не тільки обличчям, а ще й тренерські задатки має.
Завдяки дурню-сталкеру Нацуно Ічібана навіть випустили на гірку. У другій половині сезону. І він навіть перший номер носив!
Нагадую про найважливіше - це ромком. Бо Отомі все життя, як опиняється біля плити готує для То-чяна, через що Со-чян вічно страждає, бо смаки у братів різні. Тож Со-чян потроху починає тікати до Харуки.
Пам'ятаєте Арісу?
В кінці сезону вона визначається який Акай їй треба. Ура-ура, цундере взаємопоєднуються! Це він рівня пейрингу Гервант/Йеннефер.
Ще, кількома штрихами та подіями на маргінесах манґака розказує та розв'язує психологічно-бейсбольні проблеми мертвих, та, що важливіше, живих персонажів.
Правда такими ж кількома рухами він створює нові психологічні проблеми, бо, як було сказано у другій половині аніме - цей манґака завжди найобує читача (сказано було гарніше, щось там про перевиконання очікувань та додавання несподіванок, але суть можна висловити й коротше).
Зрештою, треба ж підтверджувати тезу про те, що з Мейсей завжди щось трапляється...
Знов нагадую, це ромком, тож якщо Отомі вріже пальчик, то То-чян впеленає пальчик до нефункціональності та невпізнаваності.
З персонажами все стабільно. Панч - найрозумніший.
Харука - найгарніша.
Але аніме запевняє, що найгарніша - Отомі.
То-чян і Со-чян щось роблять і дуже різні у своїй однаковості.
Що ж у кінці? Наприкінці трапляється щось погане і щось хороше.
А зрештою... все трошки змінюється і водночас залишається, як було.
Шановні, якщо вам сподобався цей текстик та хочеться більше чогось на кшталт нього, то запрошую вас сюди, в ТҐ, де все написане мною з'являється раніше. А іноді й взагалі з'являється тільки там.
Топ коментарі (0)