У нас було два пакетики мощей, 75 ампул пахощів, п'ять пакетиків богослужбового літургійного хліба, або просфори, сільничка, наполовину наповнена прахом святого Інокентія, і ціле море свічок, хрестиків та ланцюжків усіх розмірів та забарвлень, а також пінта святої води, ящик кагору та ціла амфора мири з ікон. Не те, щоб це був необхідний запас для хресного ходу. Але якщо почав вірити в бога, стає важко зупинитися. Єдине, що викликало в мене побоювання - це кагор. Немає нічого більш безпорадного, безвідповідального і зіпсованого, ніж пгмнутий зомбі. Я знав, що рано чи пізно ми перейдемо і на цю погань.
Blasphemous не працює. Гаразд, жартую, це вже буде плагіатом іншого огляду. Однак гра і справді вийшла неоднозначною, нехай мені вона і сподобалася, але я більш ніж упевнений, що далеко не кожному вона припаде до смаку. Річ у тім, що це досить цікавий гібрид метроідванії та souls-like (який, по суті, є жанровим відгалуженням цієї самої метроідванії). І не те, щоб цей гібрид вийшов зовсім вже невдалим, назвати гру поганою я не можу при всьому бажанні, але те, що далеко не все в ній працює так, як задумано, це факт. Через 10-20 годин звикаєш до всіх особливостей геймплею, але це не змінює того факту, що автори самі не до кінця розуміли, що ж вони таке роблять.
Тепер ти лише безіменний лик - без голосу, без виразу.
Головна проблема сюжету гри в тому, що він намагається використати сторітеллінг школи імені Міядзакі Дарксоуловича, але у нього це не виходить. Зверніть увагу - я говорю виключно про сюжет, сеттинг і лор зроблені чудово, у мене немає до них жодних претензій і читати описи предметів, що розповідають історії жителів цього світу, було ще цікавіше, ніж у DS. Шкода, що до сюжету це ніяк не стосується.
Взагалі, історія не така вже й складна - у світській державі з назвою Кастодія (Cvstodia в оригіналі) всі жили безтурботно і горя не знали, будучи в милості якогось Дива. Але ось одного разу хтось згрішив і все РАПТОВО стало погано. Протагоніст, якого звуть Каючийся, належить до особливого крила божих лицарів, на чиїх плечах лежить завдання виправити дану ситуацію, убивши самого папу (не Римського, тут, начебто, немає Риму).
Проблема в тому, що для того, щоб усе це зрозуміти, потрібно зібрати весь лор у грі та прочитати половину вікі, і то повна картина все одно не складеться (а ще тут лор місцями суперечить сюжету). Знаєте, чому Dark Souls був у цьому плані кращим? Тому, що там персонаж знав рівно стільки ж, скільки й гравець. Тут же персонаж із самого початку знає, що на нього чекає у фіналі, на відміну від гравця, який повинен гадати, що ж тут відбувається, що таке ці три приниження, чому його всі намагаються вбити тощо. Крім того, грі явно не завадив би бестіарій ворогів з невеликою передісторією, щось на кшталт Bloodstained: RotN - історія від цього явно не стала б гіршою.
Now, may your sword full of guilt, with mine of gold, collide.
Геймплейно ми маємо 2D платформер, який може похвалитися елементами обох уже названих жанрів. Від метроідванії йому дісталася бойова система, розширена за рахунок спец. ударів, блоку/парирування, ухилення, дистанційних атак і магії.
Вороги досить різноманітні, як у плані дизайну (окрема похвала художнику), так і в плані мувсетів, і до більшості потрібен особливий підхід: хтось легко парирується, від чиїхось атак краще ухилятися, ну, а когось треба бити постійно, не даючи можливості відповісти.
Крім ворогів гра щедро приправлена пастками, думку про які ви охоче висловлюватимете щоразу після падіння в прірву або після того, як будете насаджені на шипи.
Також з метроідванії сюди перекочувала нелінійність проходження і бектрекінг після отримання якоїсь нової здібності або предмета, щоправда, відчуття прогресії дещо губиться, тому що в цьому плані персонаж не розвивається, просто те, що раніше не було видно, стає явним.
Із соулс-лайків перекочували безпечні точки, які мають вигляд невеликих каплиць. Відпочинок у такому місці відновлює здоров'я героя, водночас усі вбиті вороги відроджуються. Також у разі смерті гравець не втрачає всю накопичену валюту (іменовану сльозами), натомість пропадає все завзяття (аналог мани), а невелика частина відповідної шкали блокується, і це взагалі не працює як штраф, оскільки є прості способи все заповнити.
Що стосується предметів і прокачування, то тут є кілька видів: купівля нових прийомів для меча Mea Culpa ("Моя провина" латиною) і збільшення його потужності на спеціальних вівтарях (а також серцевина, що дає нові особливості), намистини, що змінюють деякі характеристики ГГ, реліквії, що дають змогу потрапляти в раніше недоступні місця, молитви, що слугують заклинаннями, склянки, які можна наповнити жовчю та використовувати для лікування (аналог естуса), а також вівтарі для збільшення шкали здоров'я і завзяття.
І може все це непогано виглядає на папері, але, за фактом, добра половина зазначених елементів просто даремна на тлі ефективних аналогів і слугує тільки як мотивація для дослідження локацій (у не найкращому вигляді). Додайте до цього платформинг, який у різних ситуаціях може працювати по-різному (не на користь гравця, зрозуміло), дрібні геймплейні недопрацювання, на кшталт невразливості після нокдауну, що некоректно працює, і вийде, що гра далеко не така ідеальна, як про неї говорять.
Нам довірили покласти край твоїй місії.
Графіка - це та частина гри, яку я не можу лаяти за всього бажання. Просто тому, що тут автори явно знали, що хотіли зробити. Нехай я не дуже люблю піксельну графіку (тому що деякі розробники так халтурять), але мушу визнати, що це одне з найкращих її втілень. Католицтво тут химерно переплітається з гротескними і химерними елементами і це простежується як в архітектурі, так і в дизайні ворогів. Візуальний стиль - найкраще, що є в грі.
Саундтрек вийшов так собі. Ні, він не поганий, деякі теми мені запам'яталися, але в такій грі з такою стилістикою міг би бути і кращим.
Blasphemous - це:
👌 Чудо зі специфічним почуттям гумору
👌 It's just like Dark Souls
👌 Жаба
👌 Солідне кадило для солідного чоловіка
👌 Улюблений елемент будь-якого гравця - ваншотаючі шипи
👌 Несмачний аналог естуса
👌 Джек і бобове стебло
👌 Wrecking ball без Майлі Сайрус
👌 Кістки, з яких можна зібрати людину, що розповість сюжет Blasphemous
👌 Херувим із кодовим ім'ям Небикуй
SUMMA BLASPHEMIA
Незважаючи на безліч недоліків, проєкт вийшов цікавим і незабутнім, але весь час не полишає відчуття, що могло б бути набагато краще. Втім, навіть так гра вийшла досить унікальною.
Дякую вам за увагу. Якщо зацікавились моїми роботами, то мене також можна знайти і на інших сайтах:
Ютуб
Твітер
Стім
Топ коментарі (1)
Цей огляд мені найбільш імпонує. Огляд "Теорії ігор" теж дуже класний, але там трохи більше хейту, ніж потрібно.