Важливість контексту, або чому зараз не час для шутеру про війну в Україні

Контекст — дуже важлива штука, особливо зараз, в епоху безперервних медіа, коли доступ до актуальної інформації є у ​​будь-якого з нас. Понад двадцять років тому в центрі Нью-Йорка стався найбільший теракт за всю історію людства, це трагедія, яка дуже вплинула на світ і чиї наслідки ми відчуваємо навіть зараз.

Знамениті «Вежі-близнюки» видаляли з великої кількості тоді ще майбутніх кінорелізів — щоб не нагадувати про свіжу рану на етапі монтажу будівлі вирізали з «Людини-Павука» Сема Реймі та першого «Зулендера». Зміни торкнулися навіть фільмів, які вже давно вийшли, на кшталт версії «Один Дома 2» для ТБ, з якої вирізали сцену на вершині хмарочоса. Також можна згадати Paramount, які самостійно відкликали коробки з DVD-версією «Кінг Конга» (1976), на обкладинці якої гігантська мавпа стояла ногами одночасно на двох вежах з підірваним літаком у руках.

І це тільки найпомітніші приклади — насправді дрібні (і не дуже) зміни торкнулися великої кількості релізів, що виходили на той час: у «Ліло і Стіч» герої мали викрасти «Боїнг», а кінцівка «Людей у ​​Чорному 2» мала розгортатися на вершині Світового торгового центру.

Деякі вже зняті картини, які були повністю побудовані на протистоянні терористам довелося перенести на кілька місяців, а деякі взагалі скасувати. Наприклад, Nosebleed, у якому мийник вікон «Веж-близнюків» у виконанні Джекі Чана розкривав змову терористів, які збиралися підірвати будівлю. Або сиквел «Форреста Ґампа», існування якого після терористичного акту Роберт Земекіс назвав «безглуздим».

Чому автори кіно ухвалювали рішення вирізати будинки зі своїх робіт? Напевно через підвищену чутливість суспільства саме в той період. Тоді здавалося, що кадри з будинком нагадуватимуть людям про трагедію, викликаючи у людей негативні емоції. Режисери хотіли, щоб кіно стало місцем ескапізму, терапевтичною штукою, яка могла б допомогти ненадовго відволіктися і забути про те, що сталося хоча б на якийсь час. Проте деякі режисери, вже переживши те, що сталося, шкодують про своє рішення, вважаючи, що будівлі потрібно було залишати у фінальному монтажі.

Лякаюче пророча реклама Red Alert 2 (2000)

З іграми ще складніше, адже чисто семантично слово «гра» має на увазі досвід, який насамперед призначений для розваги. Це низка правил і механік, створених для розваги. Тому коли творці відеоігор почали редагувати свої проєкти, справа доходила до найдрібніших деталей.

Британці із Rockstar North перенесли реліз GTA III на три тижні. У найкоротші терміни розробники перефарбували автомобілі поліції (щоб вони не нагадували транспорт поліції Нью-Йорка), змінили маршрути літаків, прибрали кілька реплік пішоходів та реклам на радіо, відібрали можливість відстрілювання кінцівок у PS2-версії, а також видалили будь-які згадки терористів, включаючи цілу місію із фургоном смертників.

Під ніж також потрапив цілий персонаж Даркел. Він мав бути самітником-революціонером, який очолював банду таких же жорстоких волоцюг і мав намір зруйнувати економіку міста за допомогою терористичних актів.

Після терактів 11 вересня Activision зупинила виробництво дисків із Spider Man 2: Enter Electro, яка вийшла 26 серпня 2001 року для PlayStation і прибрала гру з усіх магазинів. Нью-йоркській студії Vicarious Visions довелося переробити кінцівку та видалити з гри будь-які згадки Світового торгового центру (навіть попри те, що це рішення створювало кілька сюжетних дірок у грі). Повторний реліз проєкту відбувся 18 жовтня того ж року.

Також можна згадати про японців з Konami, які напочатку у якості сеттингу для Metal Gear Solid 2: Sons of Liberty хотіли обрати Середній Схід, але щоб уникнути асоціації з актуальними політичними подіями, розробники вирішили перенести місце дії гри до центру мегаполіса, в якому за гіркою іронією долі, за місяць до виходу проєкту відбудеться одна з наймасштабніших терористичних атак в історії.

Але дорелізних змін було небагато: щоб не нагадувати гравцям про нещодавні події, з гри повністю видалили сцену, в якій Арсенал Ґір руйнував половину Манхеттену та атакував Статую Свободу. А ще в японській версії гри написання імені Райдена змінили з графічної форми катакани на кандзі, оскільки в першому варіанті японські ієрогліфи можна було сплутати з ім'ям Бен Ладена.

Я не просто так акцентував на національності творців відеоігор, адже трепетність і важливість цієї теми була зрозуміла майже будь-якому розробнику в той час, навіть якщо він знаходився в тисячах кілометрів від Нью-Йорка. Майже ніхто тоді не міг відхреститися фразою «ми поза політикою».

Worth (2020)

Ми пройшли тему адаптації і тепер йтиметься про рефлексію. Американському кінематографу знадобиться п'ять років, щоб прийти до тями й спробувати осмислити трагедію. Перша гра по 9/11 вийшла через 13 годин після теракту. Але насправді назвати Grandfather Killed грою важко — це швидше gif-пам'ятник (так, у 2001-му на ринку панували flash-ігри і найбільшим майданчиком на той час був портал Newgrounds). На цій експозиції був зображений хмарочос, в який врізався літак і дві колонки тексту поруч:

«Дуже люблю тебе дідусь… Він впав з пункту огляду у 110 поверхах над землею Мені зателефонували рятувальники з пошукового бюро та повідомили, що вони ідентифікували мого дідуся, який загинув сьогодні у терористичному акті. Білл Віллетт 1943 - 11 вересня 2001!»

У коментарях почали співчувати хлопцеві, але незабаром люди почали перевіряти списки загиблих та безвісти зниклих, і в жодному з них люди не виявили людину, на ім'я Білл Віллетт.

З різницею у хвилину на платформі з'явилася ще одна гра під назвою The ONLY Solution — вона починається з величезної червоної кнопки та напису «Натисні кнопку, Буш». Після того як гравець натискає кнопку, на мультяшну пустелю скидається ядерна бомба з американським прапором і на весь екран з'являється текст «Урок, який ці тварини ніколи не забудуть на цілі покоління».

Далі коментар автора до публікації свого твору:

«Що за день!! Я дійсно п'яний прямо зараз, я мушу БУТИ!!! Я казав це протягом РОКІВ, тепер, можливо, світ зрозуміє, що робити. Вибачте за погану графіку та якість, я злий і п'яний. Ми каратимемо цих тварин!!!»

Вже 12 вересня вийшов аркадний тир Trade Center Defender — у ньому гравцям за допомогою лазерів потрібно було захищати Вежі-близнюки від літаків, що підлітають з різних боків аби зруйнувати їх. До цієї гри виникла, напевно, найбільша кількість питань, оскільки, на відміну від перших двох, у ній був хоча б якийсь ґеймплей, який намагався розважити свого гравця. Самі подумайте, з моменту трагедії минуло менше доби, а хтось уже зробив об'єкт забави з людей, які все ще перебували під завалами будівель.

В одному з інтерв'ю автор гри поділився своїм розчаруванням, пов'язаним із тим, що люди не зрозуміли його задуму. У цій грі неможливо перемогти, рано чи пізно пильність гравця його підведе, і будівлі все одно будуть зруйновані. Він хотів донести, що тероризм ніяк не можна перемогти використовуючи насильство у відповідь.

13 вересня з'явилася Turbin Hunt — гра копіювала Duck Hunt аж на рівні звукових ефектів та елементів інтерфейсу, але замість настирливих качок у ній були голови Усами бен Ладена. Гравцеві пропонувалося ввести своє ім'я, після чого починалося полювання, під час якого вам потрібно було влучити 12 разів по терористу. Після закінчення, гра вітала вас наступним чином:

«Відмінна робота! Дуже добре, "ваше ім'я", Ти застрелив 12 бен Ладенів і набрав 1200 очок. Тепер ти офіційно нічим не кращий, ніж він»

Ці проекти не можна зарахувати до повноцінних відеоігор. Вони швидше демонструють, як людське бажання творчо висловити свої почуття відображає емоцію скорботи, злості, нерозуміння і розсудливості.

У 2015 році для шоломів віртуальної реальності Oculus вийшов «інтерактивний досвід» під назвою «8:46». Ви починаєте гру вранці в ролі офісного працівника Світового торгового центру, в який за хвилину вріжеться літак, захоплений терористами. Після цього в будівлі відразу ж пропадає світло, ви виходите в коридор, де застаєте інших людей, які намагаються врятуватися, але незабаром хвиля розпачу охоплює тих, хто вижив, ваші колеги дзвонять своїм близьким, щоб попрощатися, і в кінці перед вами залишається лише два вибори — згоріти живцем у будівлі або вистрибнути з вікна.

Через стільки років так і не вийшло жодної ААА-відеоігри, в якій порушувалася б тема 11 вересня. Однак, ця подія вплинула на ігровий світ. Почата у відповідь на теракт «Війна проти тероризму» на довгі роки перемістила дії шутерів до країн Близького сходу — завдяки цьому такі серії як SOCOM, Call of Duty та Battlefield опинилися в сучасному дискурсі «сеттингу», розповідаючи повністю вигадані сюжети, ніяк не пов'язані із реальними подіями, при цьому залишаючись на «актуальних» локаціях.

Battlefield 3

Ігрові компанії навмисне уникали цієї теми, оскільки розробникам просто було страшно порушувати настільки чуйну тему. За часів, коли відеоігри з більш-менш реалістичною графікою зазнавали величезних медіа-атак через свою «небезпеку впливу на людську психіку», коли навколо Grand Theft Auto відбувався скандал за скандалом, а Postal і Manhunt забороняли до продажу в цілих країнах, ніхто не наважився загравати зі все ще свіжою раною на тілі американського суспільства.

Але скоро ситуація може змінитися. Минулого року інсайдер, що спеціалізується на серії Call of Duty, повідомив, що у 2024-му Treyarch збираються випустити нову частину шутеру, присвячену наслідкам терактів 11 вересня і тій самій «Війні проти тероризму». За цією інформацією, нова Call of Duty запропонує місії, як мінімум, в Іраку, Афганістані та Пакистані. Якщо інформація підтвердиться, то перша гра про події 11 вересня вийде через 23 роки після трагедії.

Контекст – дуже важлива штука

Особливо зараз, під час загарбницької війни Росії з Україною. У вересні 2022 року на Kickstarter з'явився проєкт збору коштів на тактичний шутер Glory to the Heroes про війну в Україні. Це гібрид Battlefield та Arma, який створюється силами маленької української інді-студії spacedev. Розробка шутера про бойові дії, які ще навіть не закінчилися, вже звучить як несмішний жарт, але зачекайте, зараз стане ще гірше — розробники передбачають можливість гри за російських солдатів. Ось кілька цитат від Сергія Воронова, керівника розробки Glory to the Heroes:

— У нас є механіка панічної атаки. Ми плануємо її втілити на ірпінсько-бучанській карті з центром у супермаркеті «Жираф». Це трагічна локація, і в росіян там буде невеличкий дебаф: коли гравець ходить по карті, він може «зловити» панічну атаку. Починає трястися екран, дзвенить у вухах — відбувається симуляція гри за людину, яка вчиняла воєнні злочини.

— У нашій грі на острові Зміїному є крейсер «Москва», який виконує функцію «бегемота». Це така геймплейна фіча з Battlefield 1 — на карту якоїсь миті в грі залітає ШІ, який починає імбалансилити іншу команду. Для того, щоб знищити «бегемота», команді потрібно виконати певні дії. І лише після цього можна продовжити звичайний балансний геймплей між двома командами

— Ми з Данилом, який займається авіацією та БПЛА, працюємо над тим, щоб дати у грі росіянам кращі потужності авіапарку: багато різних літаків, бойових гвинтокрилів. В українців таких немає ні в грі, ні в реальності, зате є сучасні БПЛА й зенітно-ракетні комплекси, яких немає в росіян

— «Ігрового процесу на карті «Маріуполь» поки що немає, але ми зробили щось цікаве: використовували скани зруйнованих будівель і додали їх на карту. Це частина справжнього світу, можна сказати. Дуже хочемо додати в гру літак «Мрія» та втілити багато інших задумів».

Після цих цитат виникає враження, що розробники начебто не до кінця розуміють, що поганого в тому, щоб давати гравцям можливість у ролі російських солдатів вбивати українських воїнів та мирних жителів, коли те ж саме відбувається щодня насправді. Начебто морально-етичне питання зовсім неважливе, коли можна активно просувати свій продукт через ефектні фонк-нарізки в Tik-Tok. Начебто війна вже закінчилася.

Напочатку, розробники планували запустити відкритий бета-тест мультиплеєра вже навесні, а випустити гру до кінця 2024 року. Однак після заслуженої критики, автори поділилися новим планом дій — тепер вони хочуть насамперед випустити сінглплеєрний сюжетний епізод, який «дасть гравцям повне розуміння ідей, закладених у гру та контексту того, що відбувається на екрані». А мультиплеєр вийде таким самим, як його задумували з самого початку.

Творці Glory to the Heroes так і не зрозуміли, що проблема з їхньою грою докорінна, на рівні концепту. Опис цих ґеймплейних елементів більше нагадує алкогольний тріп, який невідомо як перемістився на дизайн-документ, який потрапив у повноцінне ігрове виробництво. Це не кажучи вже про суперечки навколо того, як «виправити» проєкт, які виглядають ще гірше. Зараз просто не час для такої гри взагалі ні в якому вигляді. Ні у формі сюжетної історії (інді-студія не подужає), ні у вигляді набору PvE-завдань. Гра, в якій смерть існує як ігрова механіка апріорі знецінює її — адже будь-якої миті після загибелі вашого ігрового аватара ви можете миттєво переродитися і далі грати у «війнушку».

Я глибоко переконаний, що найкращі ігри про війну — ті в яких гравець стріляє якнайменше: наприклад This War of Mine або Valiant Hearts. Тільки такі проєкти здатні передати «війну» як загальну людську трагедію, в якій попри результат військових дій немає сторони, що перемогла.

На противагу Glory to the Heroes можна відзначити Hollow Home — наративну RPG про підлітка, який намагається пережити облогу Маріуполя навесні 2022-го. І тільки подивіться, наскільки правильніше та поважніше до реальних жертв війни виглядає та звучить Hollow Home. Ось як українська команда Twigames studio описує свій проєкт:

«Ви граєте за Макса, хлопця 12 років, що мешкає в Маріуполі. Гра починається за день до повномасштабного вторгнення росії в Україну. Як виявиться, це — остання доба мирного та безтурботного дитинства головного героя. Вже наступного дня Макс прокинеться від вибухів, а його життя перетвориться на боротьбу за виживання в атакованому місті.

Мета цієї гри — показати очима дитини жахіття війни. Гравець побачить, як впадають у відчай звичайні люди, рідне місто яких раптово перетворилося на поле битви, а Маріуполь поступово стає тінню того велелюдного міста, яким він був ще кілька днів тому».

Також зараз у розробці знаходиться Zero Losses — у цій грі ви теж не стріляєте, а граєте за водія, який перевозить тіла загиблих солдатів знищеною війною землею за лінією фронту, забезпечуючи видимість «нульових втрат» для вашої армії. Це не адреналіновий шутер, а повільна сюрреалістична подорож апокаліпсисом. Гра не демонструє насильство, а знайомить вас із його наслідками.

Відеоігри — передове медіа, за допомогою якого можна реалізувати практично будь-який задум, який зможе утворитися у вашій голові. І тому прикро, що хтось не використовує цю можливість, а безрозсудно, прямо в лоб, намагається продати свою «незвичну ідею осмислення війни» в обгортці звичайного шутана, в який ти заходиш на півгодинки, щоб отримати дозу ендорфіну і піти далі своїм справам. Вдвічі прикро, тому що попри оригінальність, сміливість та креативність інших проєктів, усі говоритимуть саме про тих, хто зараз на слуху, завдяки своїй скандальній репутації.