The DioField Chronicle — привабливий зразок тактичної невигадливості

Тактична гра The DioField Chronicles сподобалась мені у демоверсії та зуміла заінтригувати непоганими персонажами, взаємовідносини яких обіцяли бути цікавими. Але коли я пройшов цю історію та отримав доволі простий платиновий кубок, вона не залишила абсолютно ніякого посмаку. На мою думку, це найгірший з можливих результатів — коли проект нічого не залишає після себе. Без жартів, мені значно приємніше згадувати провальні LEFT ALIVE чи Time and Eternity, які залишили після себе чимало негативних і змішаних емоцій, аніж ~50-годинну пригоду на острові ДіоФілд, по якій лишились тільки питання «як?» і «навіщо?».

Та все ж спробую в оцій суцільній порожнечі знайти та вихопити бодай якісь враження, щоб надати вам такий собі «чорний квадрат» ДіоФілду.

Щось це мені нагадує...

Починається гра доволі непогано: невеличка група найманців рятує високопоставлену особу, Лоррейн Лакшоу, помічницю місцевого лорда, Уільяма Генде. Останній намагається здаватись мільйонером, плейбоєм і філантропом — він заможній, має у помічницях ефектну красуню та керує загартованим загоном найманців, які готові виконувати потрібні йому задачі. Серед яких і політичні замовлення заради одержання впливу чи переваги над опонентами у місцевому аналогу Верховної Ради. Лоррейн знайомить свого боса із групою рятівників і головними героями цієї пригоди — Андріасом Рондарсоном, Фредретом Лестером та Айзелейр Віґан.

Ця трійка — двоє старих друзів і подруга, які намагаються досягти «великих цілей», не повідомляючи гравцеві деталей. Хоча вступний ролик має певні підказки, адже Андріас і Фредрет колись втратили дорогоцінного друга, хлопчика із королівської сім'ї, якого вбили найманці під час нападу на маєток. Очевидно, помста присутня у списку їх довготривалих цілей. Отже, познайомившись із лордом Генде, головні герої приєднуються до його особистої армії найманців та дуже швидко зміцнюють свої позиції. Згодом вони рятують ще одну цікаву особистість — Валтаквін Реддіч, останню доньку зі знищеного та заможного роду. Вона долучається до загону в якості бойового мага і вже четвірка головних героїв бере на себе повне командування загоном, давши йому ім'я «Блакитні Лиси».

Фактично з цього моменту і починається основна історія, фундамент для якої зміцнювався на протязі вступу — нас знайомили не тільки з головними героями, але із політикою на острові ДіоФілд, з потенційними загрозами та місцевими революціонерами. Розділений на декілька ґрафств, об'єднаних під владною долонею монарха, цей острів нагадує середньовічну Англію, де є чимало заколотників, місцевих інтриганів, а материкові імперії не оминуть увагою можливість захопити декілька родовищ унікальних мінералів ДіоФілду, які використовуються у виробленні зброї та в якості магічних каталізаторів. Нагадує Valkyria Chronicles, плюс тут теж є злобна ненажерлива східна імперія. Шарму додає і англійська озвучка з британськими акцентами.

Власне, це мене підкупило у доступній демоверсії, то ж очікував від всієї гри дотримання принаймні початкового рівня оповідання. Де присутня логіка, висвітлюються мотиви, дії та їх результати. Але ні, це ж занадто складно, треба розписати купу зошитів та намалювати безліч розкадровок. Ще комусь не лишають спокою лаври «Гри престолів», де автори ефектно виводили з історії ключових персонажів. Особливо на протязі перших 4-5 сезонів. Сценаристи The DioField Chronicle, вочевидь, подумали: «А чим ми гірші?». Відповідаю: вмінням продумувати причини та наслідки виводу тих чи інших персонажів з гри. Без спойлерів: на протязі історії декілька персонажів радикально зміняться чи покинуть групу, залишивши масу запитань, але відповідей ніхто не дасть.

Під час фінальних титрів у мене склалось враження, що сценаристи задумували рази в півтора масштабнішу історію, але їм не стало часу на реалізацію. Чи бюджету. The DioField Chronicle відчайдушно потребує ще 2-3 повноцінні глави для адекватного розкриття подій, щоб не виглядати обірваною у фіналі та форсованою незадовго до нього. Це не кажучи про десятки моментів між завершенням вступу і фіналом, в яких розробники намагались показати якісь ситуації між головними і другорядними персонажами, переживання, романтичні стосунки. Зроблено це часто настільки поверхнево, що навіть «для галочки» зазвичай роблять краще.

Втім, хороше тут є і ховається воно в ігроладі. На просторах ДіоФілду гравців чекає доволі непогані тактичні бої, здатні змусити фанів жанру задуматись, а їх руки — трішки спітніти. Принаймні на високій складності. Ми керуємо загоном із чотирьох основних бойових одиниць, до кожної з яких можна прикріпити допоміжного персонажа. Себто створювати бойові пари з доступних героїв. Тактична перевага пар одна — гравець може використовувати магію та спеціальні здібності другорядного персонажа, серед яких можуть бути атаки по області, закляття для зцілення та посилення соратників. В той же час основним персонажем такої пари можна поставити «танка», що витримає більше атак і сильніше потріпає ворогів.

Все ж варто зазначити, що здібності високого рівня другорядного персонажа блокуються у зв'язці, тому над тактично вдалими парами іноді треба поколядувати. Потрібно і враховувати, що в кожного з чотирьох основних класів персонажів є по декілька варіантів озброєння, що впливає на низку характеристик. Наприклад, одна зброя може бути універсальною і чудовою для всіх випадків, а друга — добре підійти для знищення конкретних ворогів, та геть не допомагати у боротьбі проти інших. Початково зброї доступно дуже мало, але з прогресом в сюжеті відкриваються можливості прокачати магазин, дослідити нову зброю та посилити своїх персонажів.

Окрім сокир, мечів, кинджалів, луків, рушниць та магічних здібностей персонажів, у розпорядженні гравців є спеціальний інструмент призову Захисника. Дозвольте використаю термінологію часів Final Fantasy VIII. Вбиваючи ворогів та підбираючи сині енергетичні кулі на полі бою, гравці заповнюють згаданий інструмент енергією та можуть викликати одного з двох активних Захисників — міфічних істот, які з'являться за секунди та ефективно виконають свою задачу. Наприклад, дракон Багамут б'є зарядом блискавки по скупченню ворогів, такий собі фентезійний «Байрактар», а олень Ґолдгорн вміє зціляти всіх соратників, які опиняються в полі його чар.

Все озвучене вище звучить доволі класично для тактичних та рольових ігор. Насправді єдиним, що відрізняє The DioField Chronicle від більшості проектів жанру, є виключно тактичний ігролад. Замість гексів (Heroes of Might and Magic III), квадратів (Shining Force), діаметру ходу (Arc the Lad: Twilight of the Spirits) чи витривалості на дію (Valkyria Chronicles), ця гра використовує систему наближену до RTS, тобто стратегій в реальному часі. Ми вибираємо один чи декілька юнітів, потім ведемо їх до бажаної точки і вони автоматично вступають в бій з усіма, хто попадає в поле зору. Чи кому попадаються вони, таке теж буває. Приємно, що гра дозволяє будувати маршрути на двох якорях, тобто ставити маршрутні точки «В» і «С» на шляху до точки «А». За їх допомогою можна прокладати маршрут так, щоб уникнути небезпечних зон.

В сукупності ігролад вийшов цікавий, але тут варто зазначити, що біля екрану мене тримав і сюжет. Вірніше, мої сподівання на те, що сценаристи підготували якийсь крутий твіст до чи після титрів. Вони виявились марними, тому наголошую — в The DioField Chronicle ви знайдете лише непоганий тактико-стратегічний ґеймплей та симпатичних персонажів. Від сюжету не варто очікувати взагалі нічого! То ж раджу обходити цю гру стороною, щонайменше до великих (-50% і більше) розпродажів.

Ледь не забув! У грі є New Game+, але це абсолютно безглузда штука. Ніц не змінюється, а качати будь-якого персонажа до 50 рівня, щоб отримати цей найдовший трофей, значно простіше перед фінальною битвою, переграючи один з боїв останньої глави.

А якщо вже вам кортить поринути у дійсно якісну тактику японського розливу, будь ласка, зверніть увагу на:

• Tactics Ogre: Reborn
• 13 Sentinels: Aegis Rim
• Valkyria Chronicles Remastered і Valkyria Chronicles 4
• Utawarerumono: Prelude to the Fallen, Mask of Deception і Mask of Truth
• Super Robot Wars (у Steam доступна остання, на PlayStation англійською — через PSN Синґапура або Гонконґа)
• Langrisser I-II (для шанувальників старої школи!)
• Серія DISGAEA (якщо ви любите свій вільний час)

Якщо ж не обмежуватись японськими іграми, вашої уваги варті:

• Shadow Tactics: Blades of the Shogun
• Desperados III
• The Banner Saga Trilogy
• Wasteland 2/3
• XCOM 2
• Дитяча тактика Transformers: Battlegrounds. Більше про неї можна прочитати тут.

Ще, можливо, варто згадати Phoenix Point, але особисто мені вона видається дуже нудною. Незважаючи на купу цікавих фішок. Планую дати проекту ще шанс у майбутньому.