Зараз франшизи, котрі стояли біля витоків жанру пригодницьких бойовиків отримують ремейки, або продовження та приквели з іншими головними героями. Ім’я Індіана Джонс та обличчя Гаррісона Форда настільки нерозривні складові бренду, що цій франшизі довгий час навіть не намагались дати друге життя. Про розробку п’ятої частини довгий час йшли чутки, і ось на "остаточне прощавай" з Індіаною Джонсом виділили величезний бюджет (295 мільйонів доларів), а Гаррісона Форд в черговий раз надягає ковбойський капелюх.
Розповідаю про те, як студійні боси вирішили оживити франшизу, час якої минув, та зняли фільм про те, що історію переграти неможливо.
Починається кіно з подій під час Другої світової війни, коли Індіана разом з Базілом Шоу (Тобі Джонс) намагались знайти стародавні реліквії раніше за нацистів. Звісно ж в якийсь момент плани йдуть коту під хвіст, і мисливцю за артефактами доводиться бити пики нацистам, потрапити під ракетний обстріл, та бігти по даху поїзда. Здавалося б звичайний день Індіани Джонса. Але важливим для подальших подій є зустріч головного героя з німецьким вченим Юргеном Воллером (Мадс Міккельсен), в якого мимохідь Індіана відбирає Антикітерський механізм.
Омолоджений Гаррісон Форд у статиці виглядає "як живий", однак в динаміці втрачається притаманна актору міміка, а разом з нею і харизма.
Потім ми переносимось у Нью-Йорк 20 квітня 1969 року. Індіана зустрів день висадки людини на Місяці виходом на пенсію, у той час як для Юргена Воллера ця подія стала тріумфом — адже ця висадка здійснилась у тому числі завдяки його роботі в НАСА. Німецький вчений не позбувся бажання заволодіти Антикітерою, адже він вірить, що вона володіє силою, здатною маніпулювати часом. За артефактом також полює Гелена (Фібі Воллер-Брідж), донька Базіля Шоу. Її батько був помішаний на цьому механізмі, тому Індіана був змушений відібрати його в нього, і тільки він знає, де знаходиться загадковий артефакт зараз. Подальший сюжет складається з традиційною для серії погонею за макгафіном (за другою частиною циферблата).
Якщо ви дивились хоча б один фільм з франшизи про Індіану, то вже з опису зав’язки помітили, що формально сюжет "Реліквії долі" мало чим від них відрізняється. Але навіть сам Стівен Спілберг не зміг відтворити магію власної трилогії, знявши через 17 років після виходу третьої частини вкрай сумнівну "Індіана Джонс і королівство кришталевого черепа". Фільмування ж нової частини лягло на плечі Джеймса Менголда ("Логан", "Потяг до Юми (2007)", "Ford проти Ferrari"), якого на цю посаду порадив студії та Спілбергу Гаррісон Форд.
Новому для франшизи режисеру та сценаристам не вдалось відтворити те, за що люди полюбили оригінальну трилогію, і з цим пов’язані всі вади п’ятої частини.
"Індіана Джонс і реліквія долі" хоч і продовження, та все ж таки має самостійний сюжет. Тобто кіно можна дивитись не знайомим з іншими фільмами франшизи, хоч і не отримавши шматок пирога з фансервісом та ностальгією. Але обговорювати це кіно як явище неможливо поза контекстом оригінальної трилогії.
Фільмам Спілберга про Індіану притаманна іронічно-пародійна інтонація. В них доводились до абсурду штампи вестернів та фільмів про Джеймса Бонда. Пастиш та чергування пафосу та гумору, звісно ж, придумав не Спілберг, але завдяки йому цей прийом став канонічною складовою голлівудських блокбастерів.
Іншим новаторством Спілберга був акцент не на сюжеті як такому, а на його подачі. Тобто важлива динаміка — одна подія повинна змінювати іншу з такою швидкістю, щоб глядач не просто не міг відірвати очей від екрана, а був буквально загіпнотизований зображенням. Такий підхід потребував дитячого польоту фантазії та креативності в створенні екшен сцен. І Спілберг дійсно вмів своєю винахідливою режисурою пробудити в кожному глядачі дитину. Метою було створення атракціону емоцій, занурення у дивовижний сновидецький світ.
Це відрізняло блокбастери від фільмів як Золотої епохи Голлівуду, так і від Нового Голлівуду, адже вони були жанрово регламентовані та їх метою було саме розповісти історію. (Словом, корені підходу до кіно як до ірреального атракціону та жанрові експерименти починають рости ще з часів братів Люм’єрів, і потім розвиваються як теоретично, так і практично багатьма європейськими режисерами, тож Лукас та Спілберг схопили, об’єднали та зліпили з вже наявних ідей, прийомів та концепцій звичні нам блокбастери.)
"Індіана Джонс і реліквія долі" відрізняється від попередніх фільмів трохи більшою серйозністю та реалістичністю.
В ньому майстерно зняті та змонтовані погоні. Вони напружені, динамічні та красиві. Однак вони передбачувані, не дивують та не вражають.
Динаміка фільму відрізняється від попередніх. Локації та події начебто так само, як і у минулих частинах, швидко змінюються. Тільки от це використовується для того, щоб просунути сюжет, а не для того, щоб затягнути глядача у вир неповторних вражень. Це наче той самий атракціон, що і раніше, тільки відреставрований. От тільки тепер вам перед входом на атракціон проводять довгий інструктаж, ще й задля безпеки швидкість вагонетки зменшено. Він все ще здатен подарувати приємні емоції, але може і розчарувати невідповідністю оригінальному атракціону.
Проте в "Реліквії долі" цікавий розвиток отримав головний герой франшизи. Індіана Джонс постійно рефлексує та жаліється на своє здоров’я. Раніше він біг від свого минулого та теперішнього в далеке минуле загиблих цивілізацій. Біг буквально, адже більшість екшен сцен у франшизі — погоні. Біг так само, як і його батько. В п’ятій частині він ностальгує за цим періодом свого життя, адже він звик тікати від проблем, а не вирішувати їх. Завдяки лікувальному удару по морді від Гелени він буде вимушений відмовитись від ескапізму та ностальгії, і це найкращий з можливих фіналів для персонажа.
Гелен взагалі якимось дивом оминула як доля стереотипної "сильної жінки", так і доля стереотипної "дами у біді". Образ цинічної та іронічної шахрайки матеріалістки теж не дуже оригінальний. Однак завдяки акторській грі Фібі Воллер-Брідж та добре написаним діалогам слідкувати за нею в якості напарниці протагоніста цікаво.
Тим паче враховуючи, що класичним фільмам про Індіану притаманний шовінізм та мізогінія. Жінки в них є просто придатком до головного героя, котрий час від часу потрібно рятувати. А представники інших національностей та їх культура зображені стереотипно, ніби легалізуючи міф про "тягар білої людини".
Взагалі фільми про "Індіану Джонса" це ніби предтеча філософської концепції про кінець історії Френсіса Фукуями. В її основі лежить думка, що завдяки розповсюдженню демократії війн та великих катаклізмів більше не буде, і людству тільки й залишається, що думати про покращення умов свого існування та розвитку. Симптоматично, що героєм епохи стає той, хто бореться з останніми злодіями людства — нацистами, та шукає реліквії минулого.
І нова частина наче проголошує, що стереотипам минулого місце у музеї. Подивіться, час триває та змінюється, поки ви живете минулим. Але при цьому сам факт спроби повернути на екрани франшизу минулого, чия концепція та естетика належить зовсім іншому часу, суперечить цій думці.
"Індіана Джонс і реліквія долі" не привносить у франшизу нічого кардинально свіжого та нового. При цьому не може відтворити те, за що люблять франшизу. Зі змінним успіхом кіно намагається лавірувати між ностальгією за минулим, та сучасною повісткою. Однак сприймати та обговорювати його все одно неможливо без порівняння з іншими фільмами франшизи. По суті це дуже якісно написаний та гарно знятий фанфік. Він доречно та зворушливо ставить крапку у франшизі про Індіану Джонса. От тільки деяких героїв краще залишити вічно молодими та невгамовними.
Топ коментарі (0)