Куток

Обкладинка для допису Meikei no Lupercalia. Вхід в Порожнечу
pan_kat
pan_kat

Додано • Оновлено

Meikei no Lupercalia. Вхід в Порожнечу

Ідеї екзистенціалістів – тепер в ероге. Живіть з цим. Або не живіть.

Зазвичай, “популярність” та “якість” у світі візуальних новел корелюють між собою доволі прямолінійно; окрім випадків у вигляді досі популярної “класики”, найбільш високооцінені новели є також і найбільш обговорюваними. Але зі всіх правил існують виключення.

Meikei no Lupercalia – одне з них. Не дивлячись на високі оцінки на обох агрегаторах – англомовному vndb і японському egs, та існуючий англійський переклад – про неї дуже мало говорять. Чому? Цьому існує багато причин. Що ж, займайте свої місця в залі, сідайте зручніше – ми починаємо нашу виставу.

Дія перша

"Нема іншого способу дорівнятись богам,
крім як стати такими ж жорстокими, як і вони."

Ігноруючи потужну вступну сцену (сенс якої, втім, буде незрозумілим читачу ще довго), новела починається доволі типово: наш протагоніст – колишній театральний актор Сева Тамакі, комічно свариться зі своєю подругою, лесбійкою Футабою, поки не отримує запрошення на виставу місцевої трупи. Все “типове” закінчується саме тут.

Режисер постановки, куди прийшли наші герої, прямо зі сцени виголошує своє невдоволення аудиторією; і спіч цей сприймається більше не як промова для безликих глядачів театру, а як месседж для аудиторії перед екранами моніторів. Тим, хто чекав класичної мое-романтики з театральним ухилом тут не раді, і їх просять на вихід. Вони не готові до того, що чекає їх далі.

Опис картинки

Не дивно, що подальший розвиток подій приводить самих героїв до лав трупи: Футаба виявилась настільки враженою побаченим, що сама захотіла зіграти на сцені. Є тільки одна проблема: майже повна відсутність у неї акторського таланту. Здається, без допомоги справді талановитих акторів їм не обійтись…

Однією з відомих “фішок” Meikei no Lupercalia є фантастична робота сєйю – і особливо це помітно під час театральних сцен. Всі залучені актори зіграли тут просто неймовірно, але головною зіркою касту хочеться назвати Kanau, яка озвучила тут Кохаку – саме цю дівчину “найняли” герої собі на допомогу, щоб справитись з тестовим завданням. В повсякденному житті Кохаку складно назвати яскравою особистістю, – сама вона навіть заперечує існування в неї особистості як такої, – але на сцені вона повністю перевтілюється.

Опис картинки

В першій же своїй виставі вона випромінює страшно привабливий мікс з сексуальності та жорстокості, який видається абсолютним божевіллям навіть її колегам по сцені, не кажучи вже про глядачів – включаючи, знову ж таки, читачів самої новели. “З нею точно все гаразд?” – одне з головних питань, яке постає по закінченню вистави. Але, що найстрашніше – аналогічне питання ми скоро будемо ставити також і практично всім іншим героям… включно з протагоністом.

Далі “Луперкалія” починає грати в повну силу. Жарти (ті нечисленні, які були) скінчились остаточно: з театрального слайсу ми переходимо до детективу, з детектива - в містику, з містики – в без п’яти хвилин денпу. Зрозуміти, що тут взагалі відбувається – абсолютно неможливо. Щелепа читача опускається все нижче с кожним новим твістом в цій божевільній круговерті, аж поки остаточно не падає на підлогу. І після цього починає грати опенінг.

Це був лише початок.

Дія друга

“Хто наважиться звинуватити мене в світі без суддів,
де невинних немає?”

На цьому етапі можна констатувати, що з жанровою класифікацією твору існують деякі проблеми. Описувати “Луперкалію” лише як “новелу про театр” – це те саме, що називати Umineko no Naku Koro ni просто “містичним детективом”, а White Album 2 – “драмою про любовний трикутник”. Технічно це може й вірно, але точно не робить новелі тої честі, яку вона заслуговує. І тим більше – навіть близько не дає розуміння її змісту. В обговореннях новели якось промайнув термін “фантасмагорія” – на мій погляд, це найбільш влучний опис того, що очікує читачів далі.

Опис картинки

І це відноситься не тільки до змісту, але й до структури також: це навіть складно називати “структурою” – скоріше хаосом. Сюжетні арки починаються, обриваються та переходять одна в одну без жодних попереджень та передумов; точка зору постійно змінюється на користь інших героїв – наш протагоніст іноді відсутній в тексті на достатньо значний час; на довершення, майже половина оповідання проходить у флешбеках. Як результат, слідкувати за сюжетом стає дуже складно. На щастя, сценарист знає, що робить, і подібна хаотична структура грає на користь містичній атмосфері новели.

Чи коректніше буде сказати – “хоррорній”? Не зважаючи на те, що новела майже не має якихось однозначно лячних моментів, страх – це основна емоція, яку, скоріш за все, буде відчувати читач. Багато інших елементів також працюють на це: тривожна музика; візуальні ефекти; нісенітниця, яку раптово починають нести окремі персонажі – і коли їх слова починають набувати сенсу, вони видаються ще більш моторошними.

Опис картинки

Особливо це релевантно, коли на сцені з‘являється Оріхара Кіоко – центральна антагоністка новели. Вона не тільки знає про все більше всіх (тільки нікому нічого не каже), але й вкрай цинічно знущається з героїв, використовуючи проти них їх слабкості, та вміло ними маніпулює, для досягнення своїх власних, загадкових цілей.

Не менш цікавий ще один аспект “Луперкалії”: її неймовірна депресивність. Постійне страждання – природний стан багатьох персонажів, а якщо вони посміхаються або жартують – це привід насторожитись: щось пішло не так. Вони ревнують, заздрять, інколи відверто ненавидять один одного; і мова тут не лише про головних героїнь, які змагаються однаково сильно як за бажані ролі в наступній виставі, так і за увагу нашого номінального протагоніста. Другорядним героям теж дісталось багато екранного часу… і не менше – душевного болю.

Опис картинки

“Найголовніше в оповіданні – трагедія та сльози”. Цей вираз новела повторює не раз, і з обома параметрами тут повний “порядок”: історії героїв дійсно трагічні, їм справді співчуваєш… ось тільки сценарист не розділяє твого жалю, і раз за разом змушує їх страждати все сильніше – і все менш передбачуваним чином. А разом з ними – і читача також.

Вищеперелічене вже створює однозначну картинку новели “не для всіх”, але й це ще не все: Meikei no Lupercalia – це драма філософська. Не дарма вона починається зі сцени постановки “Калігули” Альбера Камю – цей твір є ключовим для розуміння новели та її центральних тем. Ірраціональна природа людини та її бажань, неможливість досягнути Вічності, усвідомлення власної смертності… і все це – через призму метафізичного Театру, який, з одного боку, вимагає все більших жертв від своїх адептів, але водночас – здатен дати людям якісь сенси посеред абсурдності буття.

Опис картинки

Втім, інтертекстуальність “Луперкалії” виходить за межі єдиного твору: “Червона Кімната” Едогави Рампо, “Ніч на галактичній залізній дорозі” Міядзави, “Маленький Принц” Сент-Екзюпері… І що важливо – автор новели вкрай вправно інтегрує японську та світову класику у свій твір, зберігаючи при цьому власну ідентичність останнього. Водночас, у мене жодного разу не склалося враження якоїсь претензійності - що є, на жаль, достатньо розповсюдженою проблемою серед японського маскульту.

Опис картинки

Загалом, саме ця комбінація з хоррору, трагедії та філософії і робить новелу таким унікальним експіріенсом – але знову повернемось до нашого питання з початку тексту: де ж всі фанфари? Чому її ще не зарахували до списку абсолютних шедеврів?

На жаль, у “Луперкалії” є деякі проблеми, і їх немає сенсу ні замовчувати, ні ігнорувати.

Дія третя

“Усе таке складне. І однак – усе просте.”

По-перше, з огляду на достатньо специфічну структуру новели, не дивно, що рути героїнь займають в історії другорядне місце. Чому так – це питання спойлерне, але кожен рут займає не більше двох годин і є повністю опціональним для розуміння основного сюжету. В мене є підозра, що така ситуація влаштує не всіх – та й мені самому хотілося чогось більшого, ніж двох з половиною H-сцен на рут (які іноді відчуваються дуже форснутими) та чергової порції екзистенційного жаху в перервах між ними.

Опис картинки

По-друге, скажу відверто: фінал новели міг би бути кращим. Хоча й історія головних героїв закінчилась на високій ноті, цього не можна сказати про інші сюжетні лінії. Про деяких персонажів у кінці взагалі майже не згадали! Не кажучи вже про те, що сама розв’язка – настільки передбачувана, наскільки це взагалі можливо. Таке враження, що сценарист, відкриваючи все нові рівні безодні відчаю, в один момент просто здався, і злякався свого власного твору. На щастя, ці останні півгодини в жодному разі не нівелюють драматизму подій решти новели, але це єдине, що можна сказати про них хорошого.

І, насамкінець, є ще одна, об’єктивна, проблема, яка хоч і не пов’язана з новелою напряму, але вона, мабуть, і є головною відповіддю на питання щодо популярності “Луперкалії” на Заході, а саме: стан її англійського перекладу.

Тут у нас повний комплект: крива структура речень, постійні одруківки, дуже великі проблеми з пунктуацією (настільки великі, що зрозуміти деякі речення стає дуже складно навіть перечитавши їх по кілька разів), просто поганий переклад окремих моментів. Складно рекомендувати комусь новелу з перекладом в настільки жахливому стані, але кращих варіантів, скоріш за все, просто не буде.

***

Підсумовуючи, складно рекомендувати Meikei no Lupercalia взагалі як розважальний медіапродукт: приблизно як жодна людина в здоровому глузді не буде радити своїм друзям подивитись Eraserhead Девіда Лінча – якщо тільки вона не хоче викликати в них депресивні епізоди. До того ж, новела вкрай вибаглива до свого читача: не тільки йому потрібно добре розумітись на тропах та прийомах, характерних для японських ероге, але й знання світової літературної класики теж вкрай важливе. Але що ж натомість отримує цей читач?

Погляд у дзеркало: яке спочатку відображає його пику найогиднішим чином з усіх можливих, а потім навіть це віддзеркалення провалюється у Порожнечу. Та просте (яке видається складним) розуміння: Гелікон не прийде, ми винні довіку. А ця ніч – тяжка, як людська скорбота.

“В історію, Калігуло, в історію!”

Опис картинки

Останні коментарі (2)

Звернути
 
normanpenpen profile image
NormanPenPen

Чудовий огляд. Він змусив мене двічі замислитись, чи в здоровому я глузді. Бо я радив друзям дивитись Eraserhead. І я зацікавився 30-годинною хентай новелою з поганим перекладом.

Помилки/одруківки:

екзістенціалістів

екзистенціалістів

лезбійкою

лесбійкою

природній стан

природний стан

форснутими

форсованими

визвати

викликати

взамін

натомість

Звернути
 
shreibikus_e2850716b8c496 profile image
Shreibikus

Дуже гарний огляд, аж захотілося прочитати. Хоча поганий переклад, звісно, відлякує, та все ж спробую.

Куток

Підписуйтеся на наші соціальні мережі:
Telegram
Twitter
Facebook


Тепер у нас також є Youtube канал!