The Menu або За кухонними лаштунками

The Menu або За кухонними лаштунками

Я періодично переглядаю фільми за рекомендаціями, і це один із тих випадків, коли не бачив на виході, але й не проспойлерив за рік собі усе, що можна. Отож, про все по порядку.

Словік дивиться на тебе, як на їдуна.

Сюжет
Фільм позиціонує себе як чорну комедію жахів, хоча я б сказав, що тут значно більше елементів трилера та соціальної драми, але нехай.
Hawthorn - це мегаелітний ресторан, куди записуються заздалегідь, а сам він розташований на відокремленому острові, куди без запрошення теж не потрапити. Заправляє усім шеф Джуліан Словік (Рейф Файнс), у якому можна побачити як певну пародію на Гордона Рамсі, так і узагальнений абсурдизований образ шеф-кухарів загалом.
Одні з гостей цього вечора - це Тайлер (Ніколас Холт) та Марго (Аня Тейлор-Джой), які дуже різняться у своїх поглядах на їжу: від фанатичного захоплення до майже повної апатії щодо кулінарних шедеврів.

Марго - чи не єдина, кому цікаво, ЩО тут відбувається.

Далі зав'язки переказувати не бачу сенсу, але загалом тут є певний гумор, який показує сатиру навіть не стільки на ресторанну сферу, як на сучасну культуру споживацтва, безвідповідальних критиків, вічних підлиз, "авторитетів" та чимало іншого.
Стрічка має навіть не умовний, а цілком собі поділ на страви - і кожна з них щось означає. Тут від ледве прихованого символізму аж до доволі глибоких філософських фраз на кшталт "Не їжте - куштуйте", які добряче запам'ятовуються.
Ще з плюсів подання сюжету - його спрямованість. У нас є чітко показана головна героїня, а другорядні цілком розкриваються вчинками та поведінкою, формуючи типовий образ відвідувачів ресторанів, у чомусь звісно більш сатиричний, ніж реальний, але не обов'язково, бо з подібними персонажами багато з нас регулярно перетинаються по життю. Мені подобається сценарій, ритміка, загальна ідея твору, хоча певні деталі й викликають запитання, але це до будь-якої стрічки відноситься.

Обкладинка до альбому-саундтреку теж доволі символічна.

Аудіо
Композитором виступив Колін Стетсон, і я не те, щоб знаю багато його робіт, але він брав участь у записі треків до "The Blacklist" та Red Dead Repemption 2, що ніби як норм. Прослухати можна, наприклад, ТУТ.

Загалом із історією гарно поєднуються інструментальні треки, що і регулярно фоново, і періодично гучніше, коли треба нагнати відповідний "настрій". От прослухав усі 40+ хвилин - насправді гарна робота.
Так як це фільм про діалоги і монологи, то тут добре опрацьовані голоси і акустика закладу (аж до того, що шепіт у певних момент ЧУТНО, це навіть обіграно в кількох моментах).

Багато відіграє також перспектива, погляди, жести та навіть вид за вікном.

Візуал
Основне тут - це страви, їхня композиція, оформлення, подання, тому саме цьому приділено найбільшу увагу. Є ціла низка візуальих деталей та всього іншого (як-от очікувано білосніжні вбрання кухарів), що додає стрічці стилю та атмосферності - ти цілком віриш, що перед тобою ресторан, хоч із перших же хвилин не полишає думка, що із ним щось не так. І ця інтрига ще більше накручується в першій половині фільму, коли страви стають все більш химерними та вигадливими, а слова шефа - заплутаними та не завжди зрозумілими одразу.
Так само і за вікном настає вечір, і це збігається з переходом до темнішої частини шоу.

Робота на відкритій кухні - невід'ємна складова стрічки, як і було задумано одразу.

Ідея та втілення
Прообразом Hawthorn є реальний острівний ресторан Cornelius Sjømatrestaurant у Норвегії, де свого часу побував сценарист Вілл Трейсі, який і сформував ідею фільму, а згодом написав саму історію разом із Сетом Рейссом. Також були задіяні реальні кухарі та консультанти, аби все виглядало максимально автентичним. Сценарій доволі швидко у грудні 2019-го потрапив до Black List - попри дивну назву це власне список робіт, які не були екранізованими, але вважаються такими, що мають високий потенціал, конкретні списки по роках (починаючи з 2005-го) можна глянути на вікі.
І справді, розробка не забарилася, Файнс майже одразу був затверджений на роль Словіка, а от Моллі спочатку мала зіграти Емма Стоун. Режисером затвердили Марка Майлода, який більше відомий роботами на телебаченні (епізоди Shameless, Game of Thrones, Succession та багатьох інших).
Не так багато є інфи щодо зйомок, тож ніяких гучних скандалів та подібного стрічка не притягувала.
Показ був доволі вдалим - на 30-мільйонний бюджет було отримано майже 80 мільйонів зборів, що не якийсь величезний успіх, але й не провал теж.

Доволі солідний показник як для не надто масового фільму (ще й з рейтингом R).

Рейтинги та сприйняття
Imdb ставить 7.2/10, томати - 88%/76% від критиків/глядачів. Добряче хвалять історію, картинку, стиль стрічки. Претензії часто до недостатньої "жахової" складової фільму, нереалістичної поведінки певних персонажів, трошки затягнутого старту. Але загалом говорять як про серйозну гідну роботу, прикрашеної стеблами сюру та порошком чорногуморного сприйняття реальності.

Ці двоє - основна причина передивитися колись.

Висновок
Меню - це свого роду нео-артхаус (повноцінним його не вийде назвати, все ж тут на значно більш масового глядача розраховано та й бюджет не з 3 кришечок кока-коли), який має на меті не стільки висміяти ті чи інші нюанси ресторанів та суспільства, як змусити глядача задуматися над тим, а чи бачить він ці ж проблеми у собі? Чи є він учасником the culture of fine dining чи все ж відноситься до кулінарії як до чогось більш високого, свого роду мистецтва.
Я не можу однозначно рекомендувати перегляд, все ж твір доволі специфічний і з припискою "слабконервним не дивитися" в певних місцях. Але тут вистачає як смачної картинки, так і насичених матеріалів для роздумів. Це з категорії фільмів, подібних до Knives Out (та й Glass Onion), які в цілому низькобюджетні за голівудськими мірками, проте можуть задіяти і передових дуже сильних акторів (я погано уявляю зараз когось іншого у ролі Словіка, настільки Файнс вписався в образ, мені навіть трохи не по собі, що одна з його найвідоміших ролей - це Волдеморт, де і персонажа майже немає, не з вини актора), і мати гарний сценарій, і не перебрати з драмою чи спецефектами. Це не блокбастери і вони не розраховують на мільярдні збори, але раз на кілька років таке захочеться переглянути саме завдяки стилю, історії, моральному аспекту.
Для мене це один із найцікавіших фільмів останніх років, тож може і комусь іншому теж сподобається.

Це було #lazyreview
І вйо до нових тем!